Коли я закінчував сьомий клас, якось за вечірнім чаюванням батьки запитали у мене, чи не хотів би я спробувати свої сили і пройти конкурсні випробовування у Херсонський обласний ліцей. У нашому дворі я часто спілкувався зі старшими товаришами, які вже навчалися у ліцеї, і знав, що навчатися там треба серйозно і наполегливо. Тому пропозиція батьків мене дещо налякала, але й заінтригувала. Декілька днів я все дуже серйозно зважував, адже треба було покинути рідну школу, однокласників, з якими ми разом іще із дитсадочка. Але ж я розумів, що у майбутньому мені потрібні серйозні знання, які я зможу отримати в ліцеї. Чи не найвагомішим аргументом на користь вступу до ліцею було навчання державною мовою, адже у моїй школі викладання багатьох предметів тоді велося російською мовою.

Настав урочистий момент перших у моєму житті іспитів! А потім очікування результатів. І коли ми дізналися, що я успішно склав тести, я був дуже задоволений собою.

У вересні я став ліцеїстом. Нові знайомства, нові враження! Усе в ліцеї мені подобалося: затишні класні кімнати, багато простору і в приміщенні, і на вулиці. Велика перерва, розрахована на тих, хто проживає у гуртожитку, щоб вони встигли пообідати і, при необхідності, побігти у свою кімнату переодягнутися. А ми, хлопці, мали змогу поганяти на спортивному майданчику з м’ячем.

Не менш захоплюючим виявився і навчальний процес. Уроки – пари припали мені до вподоби, адже вони давали змогу значно глибше «зануритися» у тему уроку, зосередитися на навчальному матеріалі. А крім того мій шкільний рюкзак став «худнути», бо не доводилося щодня нести з собою по сім – вісім підручників та й домашня підготовка до уроків втомлювала значно менше, бо куди зручніше готувати завдання з трьох предметів, аніж із семи. З’явилася можливість більше читати, займатися хобі, частіше зустрічатися з друзями.

На жаль, пандемія, а тепер війна позбавили нас повноцінного шкільного життя. Ми тільки починали приймати участь в предметних олімпіадах, конкурсах, спортивних змаганнях, шкільному самоврядуванні, як довелося перейти на онлайн навчання. Але мій ліцей успішно здолав і ці труднощі! Ми вчилися, не збавляючи темпів! Навчання онлайн змусило нас багато працювати самостійно, не витрачати час на неважливе, уважно слухати вчителя чи вчитуватися у його рекомендації.

Війна ще більше віддалила нас від того, що завжди вкладалося в поняття «школа»: ранок, гамір шкільних коридорів, урок, вчителі, друзі. Сьогодні мої однокласники розкидані по світу, але є та невидима стрічечка, яка збирає нас у єдину родину, яка щоранку кличе кожного до моніторів наших ноутбуків – це наш Херсонський обласний ліцей і велика віра у те, що наш випускний обов’язково пройде саме у стінах нашого рідного ліцею!

 Ігор Прибильський, 10-ІФ клас